«Мої діти – моє найбільше багатство», – любить повторювати мати-героїня Любов Головатюк із Вишнівця Збаразького району. У жінки п’ятеро дітей, серед них – троє хлопців-близнюків.
– Найстаршому, Тарасові, 26 років, він одружений і живе з сім’єю у Нововолинську, – розповідає Любов Тарасівна, – Світлані 24 роки, вона живе у Києві, а трійнятам – Віктору, Віталію і Володимиру – 16, навчаються у Вишнівецькому ліцеї на будівельників. Нещодавно поїхали в Одесу на практику, зосталися ми самі з чоловіком. Вже почала сумувати, таке враження, що вмить хата стала пусткою, хоча хлопці щодня дзвонять, розповідають про свої успіхи. Не можу дочекатися, коли вже приїдуть. Тепер маю багато часу для себе, а коли були малі, то не було коли перепочити. Трьом нараз раду давати непросто, та й старші діти теж хотіли уваги.
…Гортаючи сімейний альбом, подумки перенеслися з пані Любою на 16 років назад. Жінка з гордістю показує фото своїх хлопців ще в пелюшках: мовляв, дивіться, які вже красені виросли, а схожі між собою – які дві краплі води.
– Коли стою ззаду, то й сама не можу розрізнити де хто, а що вже про чужих людей говорити? – усміхається пані Люба. – Пригадую, хлопці в таборі стали у чергу в їдальні, але не разом, а окремо, і тут кухар накидає одному в тарілку, через кілька дітей піднімає голову – знову такий же хлопчина, а коли підійшов Віталій, вона попросила зачекати і вийшла на кухню. Вже тоді їй вихователі сказали, що це трійнята…
Раніше купувала їм однаковий одяг, тепер теж стараюся, але три сорочки чи троє штанів одного розміру важко знайти, то просто беру різні.
У родині Головатюків ані по жіночій, ані по чоловічій лінії близнят, а тим більше трійнят немає.
– Коли лікар на УЗД сказав, що у мене буде трійня, для мене це стало справжнім шоком, – згадує жінка. – Вийшла з кабінету вся в сльозах і кажу чоловікові. Він спочатку не зрозумів, що буде трійня, заспокоював, мовляв, де є двоє дітей, там і третє буде мати що їсти. Я ж його перебиваю: «Ні, це не третє, а троє за раз!» Чоловік зробив паузу, а потім сказав, що Бог нам допоможе. Якби не його розуміння і підтримка, не знаю, як би впоралася. Річ у тім, що у мене двоє старших дітей народилися за допомогою кесаревого розтину і втретє це доволі небезпечно. Усю вагітність я практично пролежала. 19 березня 1999-го року мої хлопці з’явилися на світ вагою 2300, 2320 і 2350 грамів. Старший син Тарас, коли їх побачив, дорікнув сестричці: «Бачиш, як ти кричала: «Бузьку, принеси Маруську!» От тепер і маєш!» Перший рік було дуже важко, хоча сини були доволі спокійними, але прокидалися їсти всі разом, бувало, моя мама не витримувала, затуляла вуха пальцями, так вони плакали. Однак, якщо їх нагодувати і вчасно переодягти, знову спокійно засинали на три години… Коли чоловік був на роботі, інколи приходила сусідка допомогти. Як згадаю ті роки, таке враження, що це не зі мною було… Але Бог дав сили поставити їх на ноги.
За словами пані Люби, хоча сини дуже схожі між собою, мають різні характери і уподобання.
– Володя спокійний і поступливий, дуже любить риболовлю, Віталій – дуже веселий і компанійський, захоплюється спортом, а Віктор – тихий і більш домашній, любить нам з чоловіком допомагати по господарству, – розповідає багатодітна мати. – Я вже звикла до них, а хто їх бачить вперше, не стримує усмішки. Коли одружувався Тарас, то гості з боку нареченої були вражені. Знаєте, я завжди мріяла мати люблячого чоловіка і багато дітей, тож моя мрія збулася!
оксана СМІЛЬСЬКА
