«Фінансова свиня» під дошкільну освіту
Децентралізація почалася не з політичних питань. Як відомо, у 2017 році у бюджетному законодавстві відбулися перші суттєві зміни. Ухвалений Верховною Радою Закон про державний бюджет на 2017 рік містив кілька значних новацій, які з одного боку передають місцевим громадам більше повноважень, а з іншого — перекладають на них і додаткові зобов’язання, зокрема щодо фінансування харчування дітей у школах, утримання дитячих садочків, перевезення пільговиків.
За висновками експертів Асоціації міст України, сумарно видатки місцевих бюджетів у 2017 році зросли майже на 30 млрд грн. Це додаткове навантаження, яке покрито ледь наполовину. Скажімо, у 2017 і 2018 роках додаткові видатки місцевих бюджетів обласних центрів у середньому удвічі перевищують передані додаткові доходи до місцевого бюджету. Однак, згідно статті 142 Конституції України: «Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою». Тож, виходячи з Основного закону такі речі, як гарантоване право на освіту, включно з дошкільною, пільги на транспорт, медицину мали б оплачуватися державою. Відповідальність за бюджет і фінансову політику несуть уряд та народні депутати. Проте уже у 2017-му більше двох третин громад або 76 % від загальної кількості недоотримали освітньої субвенції. Говорячи простою мовою — ці громади просто «кинули». Їм не дали коштів, які гарантували законом про державний бюджет на 2017 рік.
Відповідно кошти на зарплати освітян та інших бюджетників доводилося перекидати з інших статей місцевих бюджетів, в тому числі з інфраструктурних проектів, до яких належить будівництво нових дитячих садочків. Відтак обіцянки міністра освіти Лілії Гриневич про те, що у 2018 році буде створено додатково більш як 34,9 тис місць у садочках, можуть залишитися фантазіями. Реальність проста — держава на це коштів не передбачила, додаткових податків на місцевий рівень не передала і ще й докинула на місцевий рівень фінансових зобов’язань. Коштів ледь вистачає, щоб «підтримувати штани» і покривати нагальні потреби, такі як виплата зарплат технічному персоналу.
Закон вимагає — спочатку думай про громаду
Місцеве ж самоврядування, згідно закону, зобов’язане дбати, у першу чергу, про свою громаду. Зокрема Бюджетний кодекс, ЗУ «Про місцеве самоврядування» чітко передбачають, що усі повноваження мають бути забезпечені фінансовим ресурсом. Ст.140 Конституції змушує самоврядування діяти виключно у рамках закону. «Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи», – каже буква закону.
Усі міські голови, депутати місцевих рад, мусять діяти виключно у рамках нового законодавства про децентралізацію, бо інакше їм загрожує кримінал, вже за порушення посадових обов’язків. Це стосується і норм, які зобов’язують голову, у першу чергу, забезпечувати нормальний рівень послуг своєї громади. Це законодавство діє і у випадку надання місця у садочку. Маємо колізію. Конституція гарантує кожному громадянину право на дошкільну освіту. Ці права затверджені на державному рівні. Конституція каже, що за права та пільги, встановлені на державному рівні, має платити держава. А державні органи, зокрема уряд та парламент (який ухвалює закони) перекладають обов’язки за їх виконання – на місцеве самоврядування. При цьому фінансів на це не дають.
Вимога про реєстрацію — вимушений, але необхідний крок
Оскільки місцеві громади залишилися фактично на самофінансуванні, у них немає іншого виходу, як провести облік всіх дітей, які проживають на території громади, щоб розуміти, скільки потрібно виділяти на це коштів. Тому багато громад – від обласних центрів до новостворених – просто вимушені вимагати наявність реєстрації дитини в своєму населеному пункті, щоб вести облік. Це не винахід і не забаганка Тернополя. Таке рішення, зокрема, ухвалила Львівська міська рада, де батьки скаржилися на відсутність місць у садочках для львів’ян тоді, як садочки відвідували діти з області. Про це повідомила Наталія Клочко, спеціаліст управління освіти Львівської міськради, коментуючи нещодавнє рішення міського виконкому Львова.
Така ж ситуація склалася й у Луцьку на Волині. І навіть у сільських громадах Чернігівщини у Бобровицькому районі. Як не дивно, але й у розвиненій Європі, щоб отримувати будь-які послуги на місцевому рівні, включно з місцем у садочку чи школі, обов’язково потрібно реєструватися за місцем проживання. Робиться це для обліку. А в Україні може бути кілька виходів. Перший, коли держава, як про це говорить стаття 142 Конституції, надасть громадам необхідний ресурс, щоб забезпечити права, встановлені на рівні закону, а громади будуть дбати про будівництво більшої кількості садочків. Другий, якщо сусідні громади будуть чесно платити за місця у садочках для своїх дітей, як, наприклад, робить Байковецька громада. Третій, коли хтось із батьків зареєструється у тому місті, де він працює або проживає.
