Прірву між рівнем життя в українських громадах і в самопроголошених республіках чи у країні окупантів ворогові не подолати ніколи
Вт. 4 Жовтня 2022

Прірву між рівнем життя в українських громадах і в самопроголошених республіках чи у країні окупантів ворогові не подолати ніколи

Вони відстали на 50 років, і кожен день війни проти України відкидає їх на віки назад.

“У громадах Донецької області “руского міра” ніхто не чекав і не хотів.

У прикордонних з самопроголошеними ДНР/ЛНР громадах люди знали, як ніхто інший, що на окуповані території за вісім років росіяни принесли лише безробіття, занепад і розруху”, – Василь Мітько, селищний голова Нікольської селищної ради Донецької області.

“Евакуація цивільного населення з підконтрольних Україні територій Донецької області обов’язкова.

Лідери місцевого самоврядування вмовлянням переконують людей евакуюватися. Деякі жителі не усвідомлюють серйозність ситуації і все ще сподіваються “перечекати”, – Голова Маріупольської районної ради Степан Махсма.

Голова Маріупольської районної ради Степан Махсма під час евакуації цивільного населення
Голова Маріупольської районної ради Степан Махсма під час евакуації цивільного населення

 

“Навіть у громадах, в яких історично проросійська ОПЗЖ, люди цінують Україну. Різниця у підходах до організації життя людей, тобто місцевого самоуправління, в Україні та росії величезна.

Те, що пропонують українцям на окупованих територіях – це кам’яна доба. Все у ручному режимі. Ані реєстрів, ані електронного документообігу – нічого. Люди на власні очі бачать правду, яку не змінить жодна пропаганда”, – Іван Фурсенко, радник Асоціації міст України (АМУ).

Маріупольці і жителі громади, які пройшли рашистські фільтрації, у прямому сенсі слова втрачали здоровий глузд.

Нікольська об’єднана територіальна громада налічує 27 сіл колишнього Нікольського району. 1 селище міського типу; 26 сільських населених пунктів, 17 000 жителів.

Нікольське до війни було передмістям Маріуполя і “вікном” у нормальне життя для українців, що виїжджали з ДНР та ЛНР.

З 2014 року до громади переїхали більше 15 000 ВПО, вони знаходити роботу у Маріуполі чи у Нікольській громаді, й користувалися всіма перевагами нормального життя в Україні.

“Завдяки близькості до Маріуполя і Нікольського заповідника, у нас купували будинки, переїздили до нас цілими родинами жити, відпочивати на морі, працювати. У нас різницю між занепадом ЛДНР і розвитком українських громад було видно неозброєним оком”, – коментують у громаді

Сьогодні територія громади повністю окупована. Рашисти зайшли на територію громади 4 березня з Херсону та інших південних напрямків. На евакуацію не було часу.

“Перші дні ми бачили суцільне мародерство, – розповідає Василь Мітько. В громади забрали автобус, автомобіль, який обслуговував ЦНАП, зливали з АЗС пальне, крали в магазинах харчі. Виносили все з домівок”.

Вочевидь, коли красти більше було нічого, почали розшукувати керівництво громади. Вони були зацікавлені, чи мали завдання, щоб у громаді все продовжувало працювати.

Можливо, таким чином вони хотіли контролювати спротив і партизанських рух серед місцевих. Місцеве самоврядування під час війни без перебільшення стало ключем для виживання цивільних. За кілька днів не стало ані зв’язку, ані пального, ані електропостачання, ані продуктів – лікарні, поліція, аптеки не могли працювати.

Цивільне населення в очікуванні евакуації
Цивільне населення в очікуванні евакуації

 

Утримати ситуацію допомагав авторитет місцевих лідерів і згуртованість фермерів, підприємців, місцевих жителів. Об’єднавши зусилля і ресурси, які залишалися, ми забезпечували лікарні генераторами, генератори – паливом.

Поліцейські на пенсії виходили патрулювати вулиці. Не лише подвиги військових, а й мужність цивільних рятують життя і підтримують українців у найважчі часи.

“Рашисти, на диво, вміли читати, і у документах сільської ради знайшли свідчення того, що сільська рада ухвалила на сесії рішення про виділення фінансової допомоги військовим за кілька днів до війни. За це мене, вочевидь, взяли в полон і тримали у Донецьку, допитуючи про співпрацю з ЗСУ”, – продовжує Мітько. “З громади до полону потрапили десятки людей – АТОвців, активістів. Про долю багатьох досі невідомо”.

Ми думали, що найгірше ми побачили у перші дні війни, однак потім стався Маріуполь…

Жителі Маріуполя намагалися вибратися через нашу громаду.

Ми мали три пункти розміщення біженців, рашисти всіляко намагалися цьому завадити. В певний момент вони перекрили можливість рятуватися через Україну – єдиний шлях для Маріупольців пролягав у росію, через фільтраційні табори. Черги на таку фільтрацію подекуди тривали для українців тижнями.

Потім зачитувалися списки тих, хто пройшов фільтрацію. Їх автобусами відправляли до Ростову.

Близько 20% фільтрацію не проходили, їх заарештовували. Найстрашніше рашисти чинили з дітьми.

Багатьох дітей з Маріуполя рятували дорослі, що були поруч – сусіди, вчителі, родичі, друзі – таких дітей затримували й окремо від дорослих, з якими вони виїхали, відправляли до дитячих будинків у росії. Люди в прямому сенсі слова втрачали розум від побаченого і пережитого.

Це ті історії про “визволення” України, які рашистська пропаганда прагне приховати і від світу, і від глядача російського телебачення.

Але занадто багато українців бачили ці злочини на власні очі, їх не приховати. Ці злочини обов’язково будуть покарані, а українські території – і на сході, і на півдні, і на півночі – обов’язково будуть звільнені.

Дорога життя

 

Зараз проводиться обов’язкова евакуація цивільного населення з підконтрольних Україні територій Донецької області – з Покровська, Вугледара, Бахмута, Краматорська і всіх інших населених пунктів, які перебувають під обстрілами.

Про практичну сторону евакуації, а також про можливості сполучення з окупованою територією Донецької області для тих, хто має там рідних, чи майно розповідає голова Маріупольської районної ради Степан Махсма.

“Ми вмовляннями переконуємо наших громадян виїхати. Сьогодні з півночі області виїхати ще можна і автобусами, і особистим, і жд транспортом. Однак ситуація складна.

Рашисти роблять все можливе, щоб не допустити виїзд людей. Мешканцям територій, які контролює Україна, варто лише звернутися до лідерів місцевого самоврядування, і їм допоможуть евакуюватися.

Щодо українців, які перебувають на окупованих чи непідконтрольних територіях, централізовано евакуацію організувати немає можливості. Ситуація складна.

Переважно люди намагаються виїхати з непідконтрольних територій через окуповану Василівку в бік Запоріжжя. Однак два дні (2-3 серпня) після сильних дощів біля Кам’яного дорога стала непроїзною.

ДСНС допомагають визволяти застряглі на ній авто.

Евакуаційна колона
Евакуаційна колона

Є люди, які хочуть тимчасово поїхати на непідконтрольну територію за речами, або подивитися, в якому стані їх дім.

Ми намагаємося допомагати з цим, однак передбачити наслідки такого рішення неможливо.

По-перше, рашисти не зацікавлені організовано вирішувати гуманітарні питання. В той час як наш блокпост пропускає на день 2000 – 3000 авто, рашисти пропускають близько 200 автомобілів. Такий перекіс у кількості призводить до багатоденних заторів.

Є випадки, коли людям вдалося виїхати перший раз і пройти фільтрацію рашистів, однак не вдалося зробити цього вдруге, коли вони вирішили повернутися. Ставлення рашистів до тих, хто намагається виїхати, погане.

Прискіпливо оглядаються транспортні засоби, без талону про фільтрацію пересуватися окупованими територіями складно.

Підхід до врегулювання гуманітарних питань демонструє, як обидві сторони ставляться до людей регіону.

В той час, коли місцеве самоврядування українських громад продовжує забезпечувати безпеку цивільного населення, наскільки це можливо, то росіянам, які спричинили страждання цивільних українців, абсолютно все одно, як живуть люди на окупованих росією територіях.

Рашисти, вочевидь, чекають, що місцеві жителі змиряться з окупацією і дозволять провести на своїх землях образливий і злочинний “референдум”, результати якого відомі наперед.

Цивільним українцям на окупованих територіях важливо продовжувати підтримувати один одного і тримати зв’язок з представниками законної української влади. 

Вони не уявляють, що таке добробут і свобода

Зараз дуже складно керувати громадою віддалено, однак мешканці Нікольського звертаються до місцевого самоврядування з проханням організувати навчання своїх дітей віддалено за українською програмою.

Медичні працівники продовжують працювати і надавати послуги мешканцям громади віддалено.

Всі мешканці, що виїхали, одержують державні послуги. Навіть у сьогоднішній ситуації, коли вся громада окупована, рівень доступу до державних послуг, медицини, освіти в нас вищий, ніж у “визволителів” вдома. Наволоч, що зайшла до нас – буряти, чеченці, росіяни, безробітні з ДНР та ЛНР – навіть не уявляли, якого рівня добробут мали українці.

Вони не можуть збагнути, що у селищної громади може бути 30 мільйонів гривень вільних грошей, які громада витрачає на власний розсуд, наприклад, на спортивний комплекс, музичну школу, новий водогін, як це було заплановано у Нікольській громаді.

Життя, яке “визволителі” хочуть принести в Україну, – це життя без майбутнього, саме таким життям живуть на окупованих у 2014 році територіях. Населення Нікольської громади хоче мати майбутнє, яке не можливе допоки окупанти залишаються на нашій землі.


Джерело: Економічна правда