Війна здатна забирати звичне життя, змінювати людські долі та випробовувати кожного на міцність. Проте навіть серед запеклих боїв та гуркоту артилерійських гармат залишається місце для високого й прекрасного — тут народжуються щирі рядки про любов, вірність, родину та надію.
Історією одного з таких талановитих захисників, який поєднує службу з творчістю, поділилися на офіційній сторінці 50-ї окремої артилерійської бригади.
Від військового училища до поетичних рядків
Захисник Володимир родом із Тернопільщини. Його шлях у лавах війська розпочався чимало років тому, ще під час навчання у військовому училищі. Саме в ті курсантські роки він вперше відчув потяг до творчості й почав створювати свої перші поетичні тексти.
Для Володимира написання віршів ніколи не було професійною діяльністю. Поезія для нього — це насамперед особливий спосіб висловити власні думки, зафіксувати найглибші переживання та передати ті почуття, для яких часом неможливо підібрати звичайні слова.
Сьогодні майор або офіцер Володимир обіймає відповідальну посаду — він є заступником командира батареї з психологічної підтримки персоналу 1-го самохідного артилерійського дивізіону 50-ї окремої артилерійської бригади. Попри щоденне виконання складних бойових завдань, він знаходить хвилини для творчості, вкладаючи у кожен рядок палку любов до рідної землі та непохитну віру в українську Перемогу.
Найбільша мрія захисника: родина та мирне небо
Попри військові будні, серце поета прагне найпростіших і найважливіших для кожної людини речей. Володимир щиро ділиться своєю найбільшою мрією — якнайшвидше перемогти й повернутися до затишного дому.
Військовий поет понад усе чекає дня, коли зможе:
Дочекатися омріяного завершення війни та настання справедливого миру.
Знову особисто обійняти своїх найрідніших людей.
Побачити улюблених онучок — 8-річну Анну та однорічну Габію.
Повернутися до своєї коханої дружини Оксани, якій він не втомлюється присвячувати зворушливі й сповнені тепла поетичні рядки.
Історія Володимира доводить: українські воїни захищають не лише території, а й саму українську душу, культуру та майбутнє своїх нащадків, залишаючись людяними й чуйними навіть у найважчі часи.
“Моя, моя, ти лиш моя!
На цьому і на всі світи можливі!
Щоночі пісня солов’я
Нагадує про дні щасливі!..
Їх небагато в нас було,
Надіюсь, повно жде надалі!
Ще трішки – і здолаєм зло!
Ще мить – і ми поринем в далі!
Як мріяли ми до війни,
Ти пам’ятаєш їх, кохана.
Ми будем здійснювати сни,
Моя, ти лиш моя, Оксана!!!
Кохаю до нестями я
Й кохатиму тебе навіки…”
У бригаді наголошують: навіть у найважчі часи справжні почуття сильніші за відстань. А мрії про мирне майбутнє, любов до близьких і віра в Перемогу допомагають українським воїнам вистояти та продовжувати боротьбу за свою країну.
Ми писали також: Військові 50 артбригади побували у Зарваниці перед виконанням бойових завдань.
Військові 50 артбригади побували у Зарваниці перед виконанням бойових завдань
