“Буває начитаю якісь старі спогади за Тернопіль і потім дізнаюся, що над ними хтось плаче. і не то від суму, не то від щастя капають сльози до долини.
Ти знаєш, я вже не раз переконувався, що до життя не можна ставитися надто серйозно, а тим більше до всього шо робить природа нашими руками для блага підростаючої малечі)
Читайте також: Дешева небезпека: на тернопільському базарі узбек продавав школярам наркотики (відео)
буває сяду, як старий дідо біля макету і слухаю шо дітлахи коментують, шо труть, шо їм примітно. найприємніше те, що більшість каже простіші слова: “це моє місто, я тут живу, то наш костел, наша церква, наш дім і вулиця”, – пише краєзнавець Тарас Циклиняк.
Такий собі локальний патріотизм. простий, зрозумілий, мініатюрний.
