Ольга Карплюк – майстриня бісероплетіння з Тернополя. народний майстер національної спілки майстрів України.
Пані Ольга у Збаражі не вперше. Вже восьмий рік традиційно із Дня міста Збаража жінка розпочинає сезон фестивалів, у яких бере участь. – Прикраси бісерні, як реконструкція старовинних автентичних, таких як криза лемківська, бойківська, дводільні силянки, розповсюджені на Закарпатті, стрічкові ґердани, так і стилізовані під народні прикраси. При виготовленні таких прикрас майстер може використовувати візерунки, техніки та кольори, які сам забажає, і які, як правило, не є притаманними для українських народних прикрас, проте роблять виріб більш сучасним та модним – із задоволенням розповідає про свої вироби тернопільська майстриня. Пані Олі більше до вподоби працювати із геометричними візерунками, які притаманні саме нашому галицькому краю, хоча серед її робіт є прикраси із квітами, як,і за словами майстрині дуже полюбляють і дівчата і жінки. Самій майстрині до вподоби асиметричні прикраси і мереживні квіти.
Ольга Карплюк – корінна тернополянка, вчитель за фахом, але, за словами жінки, педагога з неї не вийшло. Вчителювала близько двох років, а от захоплення бісереплетінням переросло у справу усього життя. Ольга Карплюк – самоучка. Жінка переконує, що самостійно опановувала різні техніки бісероплетіння і вже більше 25 років не випускає з рук голки і бісеру. А все розпочалося із книжки Елли Литвинець «Чарівні візерунки». Майстриня пригадує, як тоді, наприкінці вісімдесятих, в часи розпаду Союзу і суцільного дефіциту, доводилося купувати бісер у комісійних магазинах. На жаль, жодна з тогочасних робіт у неї не збереглася. Нині головне джерело інформації, з якої пані Ольга опановує нові техніки бісероплетіння – Інтернет.
Тернопільська майстриня працює як у традиційних українських техніках силянння і ткацтва(розповсюдженого на Волині), так і в сучасних. Зокрема опанувала давню техніку бісероплетіння індіанців Америки, яка має колоритну назву – ндбеле. – Це та ж знайома нам мозаїка та ручне ткацтво, –каже жінка.
Навчилася пані Ольга і традиційного французького плетіння, фріволіте, яке було розповсюджене у Франції з середини 17 сторіччя. Човникове плетіння капроновою ниткою доволі трудомістке, вироби виходять дуже ніжні та витончені, тож коштують дорого. Майстриня демонструє тоненьку промережену синю стрічечку плетеного, майже невагомого намиста із вкрапленнями гранатового бісеру. – Така прикраса коштує десь 300 гривень, вона виконана у сучасній інтерпретації фріволіте, яка удосконалена використанням у плетінні бісеру, завдяки цій новації техніка отримала нову назву – анкаре, – розповідає про тонкощі своєї роботи Ольга Карплюк.
Головне у бісереоплетінні, крім натхнення, таланту та майстерності, – якісний бісер. За словами пані Ольги, вона працює лише із бісером японського виробництва, адже донедавна розповсюджений у рукодільниць чеський бісер втрачає свою популярність у майстринь через погіршення якості.
Привертає увагу масивна прикраса із об’ємних червоних квітів із бісеру, теж нанизаних на бісерну основу намиста. Виявляється, ці квіти виконані на основі мексиканської техніки плетіння, основа намиста – звичайне сіточне плетіння. Такі прикраси теж дорогі, каже тернопільська майстриня. І хоча з грошима у людей скрутно, все ж найбільшою популярністю серед покупців користуються вироби з квітами. – Вподобання залежать від віку і соціального статусу, – стверджує Ольга Карплюк, – молоді дівчата надають перевагу стилізованим прикрасам, дорослі жінки воліють носити саме народні, автентичні прикраси та візерунки, діти – із ягідками, особливо калиною, популярними залишаються сережки із совами.
Створюючи нову прикрасу, майстриня не робить жодних підготовчих схем, за винятком силянки, коли дотримання орнаменту є необхідною умовою плетіння. Як жартує сама майстриня, чвертьстолітній досвід ремісництва дозволяє їй вийти вже на якісно новий рівень, рівень мистецтва.
Відома збаразька майстриня художнього бісероплетіння, керівник гуртків «Бісероплетіння» та «Мистецтво нашого народу» Збаразького РК БДЮТ, майстер народних художніх промислів, народний майстр, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Галина Михальська на Дні міста разом із донькою Вікторією. Дівчинка, за словами пані Галі, не лише відмінниця у школі, а й освоїла майже усі техніки плетіння, в яких працює вона сама. На прилавку пані Галини – розмаїття прикрас із бісеру, глини та натуральних коралів. Чого тут тільки немає – силянки, ґердани, низинки, кольє, кераміка, згарди, інтерпретації гуцульських згардів з натуральними коралами, дукачі. Ціни на прикраси різні – ґердани від 170 гривень, силянки можна купити і за 150 гривень, намиста із кераміки, які полюбляли носити наші бабусі й прабабусі і які нині знову входять у моду, – від 180 грн, згарди в залежності від фурнітури, натурального коралу, авторського хреста, монет – від 600-700 до 2000 гривень. Сережки-мотанки можна купити і за 20 гривень. Розповідаючи про свої роботи, майстриня аж світиться. Запитую, що так її окрилило. Виявляється, таку наснагу та енергію жінка отримала на восьмому Всеукраїнському фольклорно-етнографічному фестивалі-конкурсі «Золоті ключі» ім. Василя Верховинця, що наприкінці квітня відбувся в Ірпині, і в якому майстриня зі Збаража брала участь. – Таке натхнення не передати словами. Вперше брала участь у такому по-родинному доброму і світлому фестивалі. Це фестиваль закритого типу, в якому беруть участь лише майстри народних ремесел та народні аматорські колективи, співаки, ансамблі, які виконують народні пісні, давні українські пісні, навіть у тій автентичній манері співу, в якій співали наші предки сотні, тисячу років тому назад. Цей спів гіпнотизує, вражає своєю первозданною силою та справжньою споконвічною енергетикою і природним магнетизмом, який преображує не лише слухачів, а й самих виконавців, наповнюючи усе єство людини неземною красою, гармонією та наснагою. В мене і досі перед очима старенька бабуся, яка до сцени ледве дійшла, спираючись на дві палиці, і як полишивши їх у комірчині, на сцену вийшла горда, преображена жінка і співала так, ніби не існує ні хвороби, ані палиць у комірчині, – захоплено розповідає Галина Михальська.
Участь у фестивалі платна, але завдяки цим коштам організатори мають можливість, крім грамот, нагородити переможців фестивалю ще й грошовими призами, подарунками та грамотами, привселюдно вітають ще й іменинників. – Дуже сподобалися люди, вони такі щирі й добродушні, так приємно, коли до тебе підходить незнайома людина і не важливо, купує прикраси, чи ні, а просто захоплено відгукується про твої роботи, дякує, що зберігаєш українські традиції й популяризуєш їх. Усе це лише доповнює ту неперевершену атмосферу фестивалю, і ти забуваєш, як вагалася, їхати чи ні, як самотужки добиралася до місця проведення, бо два дні перебування на фестивалі стерли з пам’яті усі труднощі і залишили лише приємні спогади і наснагу творити все нові і нові прикраси. Україна буде жити, якщо маємо таких людей, – переконана збаразька майстриня.
Наталка ПАРОВА, Народне слово
