Татко пані Ірини Максимів був дуже розумною та поміркованою людиною. Відтоді, як його депортували з Франції до Тернополя (після 1СВ) не мав на душі спокою.
З чисельних розмов можу робити висновок, що був некомпанійським і оточував себе вкрай малою кількістю людей. Згодом дізнався, що Онуфірій Саїк до кінця життя жалкував про те, що довелося повернутися додому у Тернопільську область, зокрема до Тернополя. З приходом радянської влади у 1939 році.. розсипалися усі його мрії та надії. Із Пана, який знав кілька мов і був шанованим у місті.. зробили жебрака.. Його життя обірвалося в 1957 році у скрутних умовах.. Був затятим рибалкою.. Пані Ірина згадує про один із чисельних випадків, коли в час приїзду гостей полишав стіл, брав каяк, перепливав на іншу сторону ріки Серет, десь неподалік вулиці Нижчої Подільської, тепер Танцорова. Доля Саїка спіткала ціле покоління Галичан. Мріяв перед 1939 роком побудувати власне помешкання біля води на згадуваній вулиці. Уже був готовий проект.. але всі гроші конфіскували.. а потім війна.. окупація перша, друга.. переховування 17 євреїв біля Старого замку.. Впертість, відданість, порядність та відповідальність довели цього чоловіка до ручки..
Читайте також: У Тернополі виступить українська легенда, яку знають в усьому світі
То були Великодні свята. Зі Львова приїхав вуйцьо з дружиною Ліною. Прийшли сусіди Романюки та Паланюки. Перші перед приходом москалів в 1939 році покинули місто, виїхали до Америки. Діти за столом ніколи не сиділи із старшими. Нараз вуйцьо помітив, шо нема татка. То все було після авантури (сварки) вдома. Виявилося, шо татко в алєганскому костюмі взяв човен і переїхав на інший берег шоб його тут не рухали. Маринарка скинена на траві лежить, а татко на кріселкови лапає рибу.
Джерело: Спогад про Тернопіль
