28 червня на Театральному майдані Тернополя відбулася акція «Між небом і землею» — в пам’ять та підтримку військових, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти. На площу вийшли рідні, побратими та звільнені з полону захисники. Про це повідомили кореспонденти Суспільного.
Берці, форма, портрети бійців і надписи «Ні забуттю, ні байдужості», «Невідомість вбиває», «Чекаємо. Шукаємо. Віримо» — родичі облаштували символічну інсталяцію, яка відображає стан очікування, болю і надії.
«Чорно-білий прапор символізує віру і надію про безвісти зниклих героїв, які між небом і землею, і родини їхні, на жаль, теж. В інсталяції нічого нового немає — наші герої поруч, чекають, що ми не будемо мовчати та будемо говорити. Допоки є пам’ять, допоки ми боремося і говоримо, вони не будуть забуті», — розповіла координаторка громадського руху «Звільнити всіх» Аліна Власенко.
На акції були присутні троє військовослужбовців, які нещодавно повернулися з російського полону. Серед них — Ігор Федусов з Кривого Рогу, боєць 17-ї танкової бригади. Чоловік провів у полоні три роки.
«Час там іде дуже довго, коли не бачиш сонця роками, не знаєш новин. Але дуже надієшся, що тебе хтось чекає. І коли нам казали, що відбуваються акції, це додавало нам сили. Бо нас хотіли зламати, зламати все українське, змушували розмовляти тільки російською мовою, співати їхній гімн, рахувати букви в тому гімні, і за все це знущалися», — розповів він.
Рідні зниклих безвісти бійців прийшли з портретами. Анна Бучкевич тримала фото свого нареченого — бійця 2-ї Галицької бригади Нацгвардії Михайла Швеця:
«Я стою з фото свого нареченого, коханого мого, дорогого серденька. Він зник 11 червня у селі Єлизаветівка Донецької області. Командування мовчить, для них безвісти зниклі люди — це люди без долі, але ми віримо. Я знаю, що він живий. Ми його шукаємо і чекаємо вдома».
Оксана Дмитрук принесла світлину чоловіка — військового 117 окремої механізованої бригади.
«Чекаю і шукаю свого чоловіка Дмитрука Олександра Ростиславовича, який народився 23 березня 1972 року. Він зник у населеному пункті Роботине Запорізької області 21 квітня 2024 року. Я з дітьми надіюся, що він знайдеться».
Присутні заспівали гімн, вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання та спільно помолилися. Усі охочі могли виступити біля мікрофона та розповісти про своїх рідних.
Дар’я Бондар, дружина бійця об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють» Романа Хамуляка, виступила від імені родин зниклих безвісти поліцейських:
«Наші хлопці тримали фронт на рівні з підрозділами ЗСУ, воювали на нулі, стояли в найгарячіших точках, де земля не встигала охолонути від вогню. Сотні поліцейських зникли в Бахмутському районі. А ми, їхні родини, вже майже 2 роки живемо в режимі очікування. Ми не просимо нічого неможливого, а просто рівного ставлення, бо поліцейські так само гинуть, так само зникають і потрапляють в полон».
Читайте також: На Кременеччині організували День пам’яті та підтримки.
