Життя минуло — як одна мить. Діти виросли і розлетілися світом. Доживаю віку сама в чотирьох стінах.
Чоловіка поховала, худобу давно спродала, городи пороздавала, бо вже не маю сили до праці. Спасибі добрим людям, що навідують мене, що маю з ким словом перемовитись.
Часто приходить до мене молода сусідка — мама двох малих школяриків. Дуже гарна господиня, смачно варить-пече, мене пригощає, в хаті порядок тримає. Але вічно незадоволена. І головна причина цього — її хлопці. Вранці, каже, вимотують їй нерви, бо не хочуть прокидатися, не хочуть снідати, менший сам не хоче вдягатися. Поки вона їх збере до школи (а до того ще має з чоловіком худобу попорати, сніданок і обід зварити), то так знервується, що вже й чоловіка з криками на роботу відсилає. Вже ту торбинку з обідом ледь не кидає йому вслід.
Трохи переведе подих, поки на роботі, а ввечері все починається знову. З дітьми треба робити уроки, а то хлопці — вчитися не хочуть, всидіти на одному місці довго не можуть. Часом так кричить до них, що як навесні чи восени вікна відчинені, то аж мені через межу чути. Щось не так дитина зробила — вже мати її тріпає, вже б’є. Вже повне подвір’я лементу і плачу.
Якось прийшла до мене і каже: «Не хочу йти додому! Набридло все! Мені ще тридцяти нема, а я вже істеричка. Позабиваю їх колись». Утішаю свою сусідку, як можу, прошу бути терплячою, бо то діти, вони все маленькими не будуть. Якщо вже нема до них терпцю, то що буде, як виростуть, а з ними виростуть і проблеми й клопоти?
Читайте також: Дав Бог долю цій жінці з Тернопільщини дожити до сто років
А сама собі не раз думаю: нерозумна ти, жінко. Не цінуєш свого щастя. То не біда, як діти не хочуть прокидатися чи вчитися — біда, як вони покинуть рідну хату і не хотітимуть навідатися до батьків. Я тепер півжиття віддала б за те, щоби будити своїх дітей вранці до школи і милувалася б тим, як вони вибирають із супу шматочки цибулі. Але, на жаль, молодість не повернути.
Тож звертаюся до всіх молодих мам: тіштеся своїми дітками, майте до них терпіння, не кричіть і не бийте. Бо дорослому легко вдарити малого. Та коли малий виросте, важче буде пережити, як він вдарить вас. Материнською ласкою і доброю батьківською настановою можна добитися від дитини всього, чого схочете. Це мене ще моя бабуся покійна вчила. Радійте, молоді, що маєте дітей. Бо багато пар доля обділила цим щастям.
Дітей ростити непросто, але вони тримають нас на світі, продовжують наш рід, наповнюють наше життя змістом.
БАБУСЯ ГАНЯ, Козівський район.
